Знаймо: українські прізвища

1 624

Джерело: Keep going into

Автор: Михайло Іжик

Наука, що вивчає власні назви людей називається антропонімікою (галузь ономастики). Вона вивчає інформацію, яку може нести ім’я: характеристику людських якостей, зв’язок особи з батьком, родом, сім’єю, інформацію про національність, рід занять, походження з будь-якої місцевості, соціального стану, касти.

Брелок “Тризуб”

Дерев’яна ROOT сумка “Горизонт”

Комплект: навушники і мітенки, оздоблені вишивкою

Напевно, найпоширенішими є прізвища, утворені від назви професії чи виду діяльності особи. Це не дивно, адже саме “праця зробила з мавпи людину“, як казав Карл Маркс (“а з людину коняку“, як сказав згодом хтось не дуже працьовитий). Для нас ці прізвища є такими ж звичними, як і для англомовних людей їхні англійські відповідники (Cooper, Tailor, Smith, Carpenter, Potter, Miller).

Бондаренко, Бондар, Бондарчук – людина, що займається виготовленням бочок та інших ємностей (діжок, барил, цебер тощо). Бондаренко є найпоширенішим українським прізвищем. Англійською буде “Cooper”. Так, агент Дейл Купер з “Твін Пікс” – це приблизно Данило Бондаренко.

Бабич, Бабій, Бабенко, Бабченко. Бабичами називали пізніх дітей. За іншою версією, бабич – те саме, що й “бабій”. Той, хто дуже упадає за жінками; залицяльник, зальотник. Поширеність в Україні даного прізвища наштовхує на певні роздуми…

Драч. Від слова “дерти” (в значенні оббирати). Людина, що займається оббиранням, здирством. Архаїчний варіант сучасної “гопоти”. (“Та підійшли якісь драчі і хотіли забрати слухавку...”)

Паламарчук, Паламар, Пономарчук, Пономаренко, Пономарів. Паламар (пономар) – служитель православної церкви, який дзвонить у дзвони, співає на кліросі і допомагає при богослужінні. До початку автоматизованої епохи правильне поводження з дзвонами було справжнім мистецтвом.

Бортник, Бортко, Бортниченко. Бортник – людина, що займається збиранням в лісі меду диких бджіл – бортництвом. Екопродукт на всі 100%.

Читайте за темою: Хустка як давній символ української жіночності

Мазур, Мазурчук, Мазуренко, Мазурик, Мазуркевич, Мазурчак, Мазурок. Мазур – польське та українське прізвище, що означає вихідця або колоніста (залежно від актуального ставлення до поляків) з Мазурії. Входить до першої двадцятки найпоширеніших прізвищ у Польщі.

Різник, Різниченко, Резніченко. Різник – людина, що забиває худобу або птицю на м’ясо. Хороший образ для Хеловіну. Також, продавець м’яса; м’ясник.

Тесляр, Тесленко, Тесляренко, Теслярчук. Теслярство – ремесло або галузь деревообробної промисловості, яка займається виготовленням дерев’яних будівельних конструкцій (склепінь, підлог, стін, покрівельних перекриттів). З часом щодо майстра для «тонших» робіт почали вживати слово «столяр». Його ремесло полягає у виробленні хатнього начиння. Інший варіант – Стельмах. Англійською: Carpenter.

Муляр, Муляренко, Мулярчук. Це будівельний робітник, який виконує роботи з мурування або ремонту конструкцій зі штучних і природних будівельних матеріалів. Слово муляр в українській мові має германське походження: від сер.-в.-нім. mürære, або від нім. Maurer.

Маляр, Маляренко, Малярчук. Маляр – теж будівельна спеціальність. Співзвучна з попередньою, але зовсім інша. Робітник, що займається фарбуванням будівель, стін приміщень тощо.

Грабар – робітник на земляних роботах, землекоп, копач. Іноді в значенні “гробокопач”.

Гаптаренко, Гаптар. Гаптар – майстер з гаптування (є такий вид мистецтва). Гаптування – шитво золотими та срібними нитками (саме тією легендарною канителлю, яку чомусь полюбляють згадувати в розмовах кримінальні і не дуже елементи в шкіряних куртках та з напруженим обличчям), а також вишита золотими або срібними нитками річ.

Гонтар, Гонта, Гонтаренко, Гонтюк. Той, хто виготовляє ґонт (ґонту) – покрівельний матеріал у вигляді тонких дощечок.

Гуменюк, Гуменний. Гуменний – прикажчик, що організовував роботу на току поміщика. Гума тут ні до чого.

Гутник – майстер, який виготовляє скляні вироби. Дане мистецтво – гутництво – відоме в Україні понад тисячу років. Точний час його виникнення не встановлено, але в скіфських похованнях вже знаходять намиста зі скла з вкраплюванням різнокольорових барвників. В “Слові о полку Ігоревім” згадується виріб зі скла – стекляниця.

Читайте за темою: Український художник-ілюстратор, роботи якого здатні зачарувати кожного

Дехтяренко, Дегтяренко, Дігтяр. Дігтяр – той, хто виготовляє або продає дьоготь. Ним мастили шкіряне взуття, гужову збрую, аби була довговічною та м’якою, не розмокала на дощі й не тріскалася на сонці.

Дьоготь широко використовували в народній медицині. Особливо дієвим він був при виведенні гельмінтів. В цьому делікатному процесі жодні народні ліки не були такими дієвими, як дьоготь.

Носіям такого прізвища після переїзду до Франції, трішки його підправивши (де Хтяренко), можна розповідати про своє аристократичне коріння. Адже приставка “де” означає родовий відмінок і свідчить про дворянське походження.

Золотаренко, Золотарьов. Золотар – особа, що займається ювелірною справою. Золотарство в Україні – одне з найстарших мистецьких ремесел. Згідно з археологічними даними, історія ювелірної справи в Україні сягає палеолітичних часів і простягається через безперервну еволюцію технологій та стилів до наших днів. В англомовному просторі це “Goldsmith”.

Титаренко, Титарчук, Титарук, Титар. Титар – церковний староста, що керує господарським життям храму.

Мірошниченко. Мірошник (або млинар) – ремісник, що займається млинарством. Тобто,  переробкою зерна на борошно та крупи. Інший варіант – це, зрозуміло, Мельник. Англійське Miller, та німецьке Müller.

Ситник – майстер, що виготовляє сита; ситар (не плутати з індійським інструментом). Англійський варіант Siever є популярним прізвищем в США. Очевидно, що попит на сита в часи Золотої лихоманки був у тих краях серйозний.

Войтюк, Войтович, Войтенко, Старовойт. Войт був обраною, здебільшого з заможного населення службовою особою, що очолювала магістрат.

Возний, Вознюк, Возняк. Возний – судовий урядовець в Україні, Польщі, Литві до XIX століття.

Ратушняк, Ратушний. Ратуша – один з органів міського самоврядування. У великих містах були магістрати (органи міського управління), а в містечках і дрібних містах – ратуші.

Кварцяний. Кварцяне військо (пол. Wojsko kwarciane) – наймане військо в Речі Посполитій XVI–XVIII ст. Манера спілкування з підлеглими головного тренера луцької “Волині” красномовно підтверджує той факт, що серед його предків були дуже бойові військові.

Компанієць, Компанійченко, Компанець. Компанієць – козак легкокінного гетьманського полку. Спочатку це були здебільшого іноземні найманці – поляки, німці, серби, волохи, а згодом – козаки, які не потрапили до реєстру, міщани.

Сердюк. Сердюками називали вояків найманих піхотних частин, що утримувалися гетьманами Війська Запорозького з другої половини XVII – першої половини XVIII століття. Вони складали гвардію гетьмана, тобто були йому найбільш відданими. Сердюків набирали переважно з українського населення, козаків Гетьманщини і Запоріжжя. Середній сердюцький полк нараховував 400–500 вояків. Сердюки несли військову службу на кордонах, всередині країни, охороняли гетьманську резиденцію. Указом російського царя (привіт монархістам!) від 14 липня 1726 року сердюцькі полки ліквідовано.

Хорунжий – особа, що носила прапор або хоругву/корогву (прапор) війська; прапороносець. Також – військове звання у деяких арміях (хм, прапорщик?).

Гарбар, Гарбарук, Гарбаренко. Гарбарство (чинбарство) – давнє ремесло, обробка шкіри. Майстер, який займався цим промислом, звався чинбар (“чимбар”), гарбар, дубильник, кожум’яка (“кожом’яка”), мнець. Згодом з чинбарства виділилися окремі промисли – кушнірство і лимарство.

Кушнір, Кушнірук, Кушнерук. Кушнір – ремісник, що вичиняє хутро зі шкури та шиє з нього різний одяг, спеціаліст з кушнірства.

Лимар, Римар, Римаренко. Лимарство або римарство (наголос на “и”) – кустарний промисел, виробництво з вичиненої шкіри-сириці дрібних шкіряних речей (кінської збруї, ременів, гаманців, рукавичок тощо). Єдина у світі вулиця Римарська є у Харкові.

Шаповал, Шаповаленко. Шаповал – майстер, який виготовляє з вовни шапки та інші вироби способом валяння.  Зі збиванням капелюхів нічого спільного не має.

Крамар, Крамаренко. Крамар – торговець. Людина, яка торгує різним крамом.  Іноді мало зневажливий відтінок, щось на зразок сучасного “барига” (без грузинсько-політичного підтексту).

Супрун, Супрунюк,  Супруняк, Супрунець, Супруненко, Софроняк,  Софроненко. Походить від імені Супрун, котре в свою чергу походить від давногрецького Сопрон, Софрон (дав.-гр. Σώφρων, лат. Sophron).

Дука – багата людина; багач, багатій. Ймовірно, від імені візантійського аристократичного роду та імператорської династії. Вірменського походження, між іншим.

Волощук – волох за національністю. Польською мовою włoch (влох) – італієць. З втратою однієї букви зміст змінюється дуже сильно. У Козацьку добу волохами називали також найманих вояків з Молдови; від назви місцевості в Румунії – Волощини. Тобто, очевидним є поширене ототожнення італійців (романців) з Румунією (Молдовою).

Сучасні румуни і молдовани активно підкреслюють свій історичний зв’язок Римською імперією, адже це приємно.

Куделя – прізвище, що поширене на Волині. Слово означає прядиво або вовну, що намотані на кужівку. Інколи вживалося для позначення скуйовдженого волосся. Також цим словом іноді називали недоброякісне волокно льону. Те саме, що й Кужіль, Кужель (без політичного підтексту).

Підсумовуючи: хочеться вірити, що знання свого трансформується в усвідомлення свого, яке, в свою чергу, стане нарешті дороговказом свого для своїх же. 

 

Чимало про сучасність, історію та культуру України розповідають книги українських видавництв. З ними можна ознайомитися в Каталозі українських брендів.

Вам також може сподобатися

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.