Як українські учні стали тріумфаторами Міжнародного мовного конкурсу у Китаї

1 385

Автор: Альона Москалу, редактор Global Ukraine News

Нещодавно з Китайської Народної Республіки до України  з тріумфальною перемогою у десятому ювілейному Міжнародному мовному конкурсі «Китайський міст»  повернулися учні 11- Б класу Київської гімназії східних мов №1 Гордєєв Дмитро і Байдюк Анастасія, а також  їхній наставник, вчитель-методист китайської мови Павленок Тетяна Василівна. Команду переможців в аеропорту «Бориспіль» зустрічали вчителі, учні Київської гімназії східних мов №1, батьки конкурсантів. Пишалися українськими учнями навіть екіпаж літака та пасажири.

«Китайський міст» це – масштабне змагання для учнів із різних країн світу, метою якого є популяризація китайської мови і культури у світі. Такий конкурс дає можливість найкращим учням усіх країн світу продемонструвати рівень володіння китайською мовою і показати свої знання в галузі культури, історії, мистецтва, географії, музики, літератури Китаю. Цього року у змаганнях брали участь 110 команд із 96 країн світу.

Учні з України посіли І місце в онлайн голосуванні глядацьких симпатій, ІІІ місце у командному заліку. Анастасія Байдюк посіла ІІІ місце в особистому заліку серед конкурсантів, а Дмитро Гордєєв отримав спеціальний приз журі конкурсу за творчість і талант.

Global Ukraine News звернувся до юних тріумфаторів та розпитав про всі складності, особливості та приємності участі в такому масштабному міжнародному конкурсі.

GU: Вітаємо з перемогою! Розкажіть, як наважились брати участь у конкурсі такого масштабу? Хто допомагав та підтримував Вас у підготовці? 

Дмитро: Минулого літа я був у Китаї на навчальних курсах з китайської мови в літньому таборі у Куньміні зі своєю вчителькою Сократовою Людмилою Геннадіївною. Тоді я вперше і побачив Китай зсередини, перейнявся його стародавньою культурою і традиціями та закохався в нього з першого погляду. Про міжнародний конкурс з китайської мови серед учнів «Китайський міст», я дізнався  рік тому і одразу вирішив, що буду брати участь. У квітні цього року в Києві в гімназії східних мов №1 проходив відбірковий конкурс «Китайський міст», на якому я посів перше місце. Це стало першою сходинкою на шляху до моєї мрії.

Щодо участі у конкурсі, мене не лякали ніякі перешкоди, в мене була чітко поставлена мета – лише перемога, тому що після закінчення школи я дуже хочу продовжувати  навчання у Китаї.

У підготовці до конкурсу мені допомагали майже всі, хто мене оточує. Насамперед, це – моя люба вчителька китайської мови Людмила Геннадіївна. Саме вона дала мені той поштовх та вселила віру в себе і в можливість досягти перемоги. По-друге, це мої батьки, які теж володіють китайською і навчають мене китайській грамоті з самого малечку. Це, звісно, вчителі Інституту Конфуція, носії мови, які допомагали з усіх питань щодо конкурсу. Це друзі і родичі, адже усі були задіяні.

Анастасія: У першому класі батьки віддали мене на вивчення китайської мови і з того часу уся моя родина підтримувала в мені бажання вивчати мову та культуру Китаю. Щороку мене відправляли туди на практику. Це була моя п’ята поїздка до Китаю, тому можна сказати, що за цих кілька років мене вже добре підготували до перебування в цій країні. Я звикла до китайської кухні, мови та оточення загалом, тому під час конкурсу мені безпосередньо було легше, я відчувала себе «у своїй тарілці». Вже з молодшої школи я знала що буду брати участь у цьому конкурсі, бо неодноразово спостерігала за цим змаганням у нашій школі, спілкувалася з учасниками і потай мріяла побути на їх місці.

Мама була моєю головною музою перед і впродовж змагання, це людина, яка не дає опускати рук, надихає своїм прикладом і допомагає завжди і в усьому. Тато, який ніколи не залишить без підтримки і дасть заряд енергії однією лише смс-кою «Я люблю тебе». Братик, що обіймає за кулісами перед виходом, надає впевненості у своїх силах і завжди готовий влаштувати свято на честь навіть найменшої перемоги. Друзі, що щиро вболівають. Вчителі, які дали усі потрібні нам знання, мотивували, просували нас науковим шляхом з першого ж дня навчання. Особливий внесок зробила наш з Дімою спільний вчитель, Сократова Людмила Геннадіївна. З самого дитинства вона задіювала мене в китайських концертах у нашій школі: возила у літні табори до Китаю, усіляко вносила у наше життя елементи китайської культури та традиції. Наприклад на китайське свято Середини Осені ми завжди замовляємо місячні пряники. Чудова можливість відчути себе на святкуванні, ніби у Китаї, і при цьому розділяти смачний пряник зі своєю родиною. Без усіх цих людей моя участь у конкурсі була б неможлива, а перемога тим більше.

Немає нічого більш почесного та відповідального, аніж представляти на змаганні ім’я власної країни. Усе почалося з Всеукраїнського конкурсу, перемога на цьому етапі автоматично підвищила ступінь наших амбіцій та прагнень для наступного всесвітнього етапу змагання. Ми пішли на ризик, зважились і жодної секунди про це не пошкодували.

GU: Які враження від конкурсу? Яка атмосфера була серед учасників та що було найважчим, вразило та здивувало?

Анастасія: “Китайський Міст”— це світ без політики. Усі кордони між країнами стають абсолютно формальними. На ці 2 тижні ми стаємо громадянами особливої країни, країни маленьких геніїв та чудових, цікавих людей – громадянами “Китайського Мосту”. Цей етап я можу сміливо назвати найяскравішим за все моє життя. Такого досвіду я точно не очікувала. По-перше, мені дуже пощастило з напарником, ми стали справжньою командою, тому усі проблеми, які траплялися на нашому шляху ми могли вирішувати разом, у нас завжди була підтримка одне одного. Спершу ми спілкувалися лише між собою, але щойно приїхали до готелю, ми почали знайомитися з новими друзями.

Вже далеко не 1-й рік лозунгом китайського мосту є фраза «学会中国话朋友遍天下», що означає: «Вивчай китайську мову і матимеш друзів по всьому світу». Раніше ця фраза не мала для мене жодного значення, я навіть не задумувалась над її сенсом. Проте після цього конкурсу моє бачення абсолютно змінилось. На «Китайському Мосту» були присутні учасники зі 107 країн світу. Я спілкувалася з людьми, представниками більше ніж 40-ка або навіть 50-ти країн. Не менше 20 з них стали для мене чудовими друзями, з якими я проводила практично весь свій вільний час. Найкращими друзями для мене стали представники Австралії, Ірландії, Великої Британії, Америки, Японії, Литви, Аргентини, Уругваю, Бразилії, Італії, Німеччини, Франції, Нідерландів та Норвегії. Тепер у мене є цілий список країн які я маю відвідати, щоб зустрітися з улюбленими учасниками…

Мені здавалося неможливим, щоб за одним столом сиділи, наприклад, Кенія, Малайзія, Італія, Велика Британія та Україна і з великим задоволенням спілкувались на будь-які теми. Виявилось, що дуже навіть можливо. Чесно кажучи, я дуже боялась мовного бар’єру. Теоретично ми всі мали би спілкуватись китайською, але у багатьох учасників рівень китайської мови був недостатній для вільної комунікації. Основною мовою для нас там стала англійська.

Виходячи на сцену, ми отримували задоволення, бо бачили українські прапори, якими розмахували наші іноземні друзі у залі, крізь світло прожекторів бачили їх усміхнені обличчя, це просто незабутні враження. Подія, яка викликала у мене найбільшу концентрацію емоцій, – це наше прощання. Ми виїжджали до аеропорту маленькими групками по 3-4 країни. Перші групи почали виїжджати вже вночі. І незалежно від часу: третя, четверта, сьома година ранку – усі друзі виходили провести одне одного. Усі пролиті нами сльози могли би змусити легендарну Янцзи вийти з берегів. Усі ці прощальні обійми, пісні, побажання, обіцянки писати, подарунки… Усе це залишило дуже глибокий відбиток у моєму серці.

Одним із найприємніших моментів для мене стало моє нове ім’я — Ukraine. За рахунок того, що там були люди різних країн, що спілкуються різними мовами, їм часто було складно вимовити і тим більше запам’ятати моє ім’я, тому мене почали називати Ukraine. До кінця змагань усі вже чудово пам’ятали, що я Настя, проте Ukraine так і залишилося моїм основним ім’ям. І я цим пишаюся. Мені радісно від того, що багато іноземних друзів сказали: «Я тепер мрію приїхати до України, скуштувати борщ, почути українські пісні, подивитись на Дніпро і зустрітися з тобою знов».

Дмитро: Я навіть не міг збагнути, що конкурс буде проходити у такому позитиві, у такій добрій і привітній обстановці. Учасники конкурсу, які з’їхалися майже з усього світу – це неймовірні люди. Попри те, що ми – конкуренти і кожен хоче зайняти призове місце, всі одне одного підтримували кожну хвилину, не дивлячись на твій колір шкіри, на те, з якої ти країни та твій рівень володіння китайською мовою. Це неначе твої старі друзі, а не суперники.

Але, звичайно, були також і труднощі. Найважчим був етап напівфіналу. Напередодні змагання о 10 годині вечора нам дали величезний перелік ідіом та китайських віршів, і нам треба було о 8 годині ранку зробити завдання з ними. Оце було дуже важко і складно, тоді ми не спали цілу ніч. Але я дуже радий, що в такій складній боротьбі у всесвітньому конкурсі ми змогли зайняти призові місця, зробили все можливе, щоб нами могли пишатися наші батьки та вчителі, наша люба гімназія та вся країна.

Взагалі Китай зустрів нас дуже привітно, китайські вчителі та волонтери, які нас супроводжували, були дуже ввічливі і дружні. Мені дуже сподобався клімат у Куньміні, там легко дихати, погода чудова, це місто вічної весни. Загальне враження від країни у мене залишилося тільки позитивне.

GU: Чи відчували Ви неабияку енергетику-підтримки з Батьківщини, адже нереальна кількість людей підключились до голосування та вболівали за Вас?

Дмитро: Так, підтримка дуже відчувалась. Наша вчителька Павленок Тетяна Василівна, яка супроводжувала нас у Китаї, щохвилини була поряд і допомагала нам у всьому. На зв’язку завжди була Людмила Геннадіївна та мої батьки. Але я не очікував, що нас будуть підтримувати стільки людей по всій країні і не тільки. Коли я спостерігав за кардіограмою онлайн голосування, я був дуже вражений тим, скільки людей вболіває за нас. Це надихає та стимулює до нових перемог. Тому я щиро дякую всій країні, усім небайдужим людям по всьому світу, які вибороли для нас приз глядацьких симпатій. Якби не ваша усіляка підтримка, ми б не змогли досягти перемоги та показати максимальний результат.

Анастасія: Під час змагань ми бачили пости у соцмережах, заклики до голосування, листи підтримки від усіх людей, що вболівали за нас. Це давало нам надзвичайний заряд сил та енергії, бажання йти далі і добиватись найкращого результату, щоб виправдати сподівання всіх наших друзів, рідних і навіть людей, яких ми не знаємо в обличчя, але які зробили величезний внесок у нашу перемогу, і віддали за нас свій голос. Нам дуже хотілося  виправдати сподівання всіх цих людей. Ми відчували всю підтримку з України та інших куточків світу, це давало нам неабияку мотивацію!

GU: Участь у подібних конкурсах це величезний досвід та мотивація на майбутнє. Що  Ви для себе відзначили, які нові орієнтири накреслили?

Дмитро: Я дуже щасливий, що мої батьки та вчителі допомогли мені в досягненні моєї мрії. Я отримав величезний багаж досвіду і знань, знайшов справжніх друзів у всьому світі, на власному досвіді познайомився та глибше пізнав культуру Китаю. На даний момент в мене є нова мета: після закінчення школи поїхати до Китаю, здобути там вищу освіту, повернутися на рідну Батьківщину та збудувати справжній Міст дружби та співробітництва між Україною та Китаєм. Зробити все можливе, щоб Україна розвивалася і процвітала.

Анастасія: До Перемоги на цьому конкурсі я мріяла навчатися десь у Європі. Проте зараз я маю новий план. Моєю мрією стало навчання у Китаї. За найбільший пріоритет я взяла Шанхай – надзвичайно розвинене новочасне місто. Дуже багато моїх нових друзів-іноземців з «Китайського Мосту» теж збираються навчатись там. Тому тепер у мене, можна сказати, подвійна мотивація. 1-ше — якісне навчання та практика китайської мови в її осередку, 2-ге — 5 років перебування пліч о пліч з моїми друзями з різних країн. До того ж, за наші успіхи на конкурсі ми отримали ряд бонусів для навчання у Китаї. Після закінчення навчання там я планую повернутися до України і вже тут працювати над зміцненням дружніх відносин між нашими двома країнами.

Перемога Анастасії та Дмитра, лише вкотре наголошує на тому, що українці об’єднуючись можуть досягти неосяжних вершин, особливо з такою цілеспрямованою та мотивованою молоддю. Саме вони допоможуть Україні стати успішною країною щасливих людей. GU

PS: Редакція Global Ukraine News бажає Анастасії та Дмитру нових перемог, залишатися такими ж свідомими, щирими у поставлених цілях та стати справжніми агентами змін у своїй країні.

Вам також може сподобатися

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.