Global Ukraine

Українська публічна дипломатія в Бостоні: інтерв’ю з Катериною Малаховою

33

Дуже ціную кожного члена нашої команди, бо це люди, які цілу ніч працюватимуть над завтрашнім заходом на 300 гостей, це талановиті місцеві митці, які готуються до наших благодійних концертів і годинами добираються на репетиції. Це – люди, які у свої вихідні приходять упаковувати гуманітарний контейнер і вечорами після роботи збираються обговорити план дій, якщо виникає екстрена ситуація і її потрібно вирішувати.

Спочатку було дуже багато акцій протесту, щоб привернути увагу американської громадськості до подій в Україні. Потім, коли з’явилась організація, ми стали проводити фандрейзери і збирати людей усіх поколінь. Людей, які народилися тут, тих, хто приїхав до Америки відносно недавно або перебуває тут на навчанні, молоді родини з дітьми, яким хотілося, щоб їхні діти не втрачали зв’язок з Україною. Ми намагаємося достукатися до всіх і раді кожному, хто з часом захоче вступити до нашої команди. Люди думають, що потрібно багато грошей, аби щось змінити, але на своєму досвіді щоразу пересвідчуюсь, що на це потрібно просто бажання, і якщо в тебе правильні добрі наміри, то все згодом вирішується і вдається.

Читайте за темою: Народная дипломатия в США: интервью с Николаем Воробьёвым

Деякі члени команди під часу фандрайзеру в серпні
Деякі члени команди під часу фандрайзеру в серпні

GU: Які Ваші враження щодо розвитку подій чи реформ в Україні?

Розумію, що всі очікували швидких реформ і змін. Відразу після Майдану було дуже багато гучних розмов, як влада набирає молодих некорумпованих українців та спеціалістів, які навчалися за кордоном. Запевняли нас, що буде конкурсний відбір, а потім всі побачили, як за конкурсом пройшли ті ж люди зі старої системи: просто поміняли місця роботи, тобто міністерства. Авжеж, було обурення і велике розчарування.

Але ми бачимо, як все одно з’являються нові люди, які не опускають рук і далі намагаються боротися із системою. Особисто для мене великим прикладом стала команда Саакашвілі і що вони зробили за останні роки. Я спостерігала, як Люба Шипович із організації Razom залишила свою роботу, життя і діяльність в Америці і поїхала працювати в Одесу. Що здивувало, так це те, що багато звичайних людей, громадян Одеської області не повірили в їхні альтруїстичні наміри зробити Одесу іншою. Вони критикували Саакашвілі і його команду не за реформи, які ті впроваджували, а радше переходили на особисті випади. Коли Юлія Марушевська залишала свою посаду, люди були здивовані і обурені, але за межі соціальних мереж це не пішло. А ця команда кардинально змінила систему і зробила її прозорішою і відкритішою. Тобто все можливо, було б тільки бажання.

Читайте за темою: Народна дипломатія в США: інтерв’ю з Любою Шипович

Але потрібно розуміти: щоб все це запрацювало, звичайні люди теж повинні брати на себе відповідальність. Колись моя знайома скаржилася на лікаря, який вчасно не надав екстрену допомогу її сину з переломом ноги, і той з болем просидів 40 хвилин під кабінетом. На моє прохання написати заяву чи відгук на того лікаря, знайома відповіла, що робити цього не хоче, в неї немає часу, і взагалі, вона платить податки, тому це обов’язок лікарів – надавати допомогу. Якщо кожен незадоволений знайде 15 хвилин і напише такий відгук, то рано чи пізно прийде час, коли цей лікар отримає догану і змінить своє ставлення до пацієнтів.

Не можна думати, що хтось повинен прийти і змінити ситуацію в країні. Потрібно бути свідомим громадянином і брати на себе відповідальність, бо гучних і образливих постів на Фейсбуці не досить. Не можна просто мовчати або обурюватися, потрібно знаходити час, шукати однодумців і починати зміни з себе, тоді і реформи будуть більш помітні.

GU: Як ставляться жителі Бостона та медіа до подій в Україні?

У Бостоні проживає дуже багато освічених людей, які цікавляться подіями у світі незалежно від країни. Але, в принципі, я не бачу великого зацікавлення Україною. Ще два роки тому відома газета Boston Globe розповідала про події в Україні досить часто, а зараз стаття про Україну – рідкість. Особливо після того, як обрали нового президента, людей більше турбує доля своєї держави.

Хочу відзначити дуже цікавий і водночас кумедний момент. У Бостоні проживає багато вихідців з Росії, і коли, наприклад, я з гордістю і наголосом кажу, що я – з України, то люди роблять паузу і дуже обережно починають розмовляти, наче з повагою. А так, ми з командою вже зараз плануємо культурний захід на майбутнє і сподіваємося, що він приверне увагу бостонців. Безсумнівно, у Бостоні дуже згуртована, дружня, талановита і досить велика українська громада, тому мусимо зробити все можливе, щоб про нас знало якомога більше людей. GU

Вам також може сподобатися

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.