Global Ukraine

Що вдалося в сфері української декомунізації?

35

Автор: Марта Дьомочко, редактор Global Ukraine News

24 жовтня в Новгороді-Сіверському (Чернігівська область) демонтували останній пам’ятник Володимиру Леніну в Україні. А ще кілька днів перед тим, 21 жовтня, в кримському місті Судак невідомі звалили з постаменту статую вождя комунізму. Попри впертість окремих громад та політичних партій, небажання брати на себе відповідальність та прагнення патерналізму, процес декомунізації в Україні, який був узаконений пакетом з 4-х законів, прийнятих Верховною Радою 9 квітня, поступово рухається вперед.

Те, що вдалося зробити в цьому напрямку, зібралися обговорити у Львові історики, представники громадських організацій, активісти, представники місцевого самоврядування 27-29 жовтня в рамках фахової конференції «Декомунізація і політика національної пам’яті в Україні: реалізація, результати, перспективи». Захід був організований Українським інститутом національної пам’яті, Фондом Конрада Аденауера та Братством магістрів академії державного управління «Брама».

Стратегічна мета декомунізації – зміна свідомості населення, переконують учасники заходу. Лише змінивши мислення, розбивши старі ідеологічні рамки та шаблони можна звільнити простір для нового державного, національного розвитку.

«Горішні Плавні – свого роду бренд української декомунізації»

Ця фраза під час конференції в п’ятницю, 28 жовтня, звучала неодноразово. Про труднощі та успіх процесу декомунізації, опір представників місцевого самоврядування та шляхи вирішення наявних проблем розповідали учасникам представники Українського інституту національної пам’яті Сергій Рябенко (юрист Українського інституту національної пам’яті), Павло Подобєд (начальник відділу Українського інституту національної пам’яті, член комісії з найменувань при Київському міському голові) та Богдан Короленко (начальник відділу Українського інституту національної пам’яті).tmp_24436-PicsArt_10-30-01.11.35-166132945

Читайте за темою: Чи потрібно обирати між декомунізацією та дотриманням прав людини?

З початку процесу декомунізації було перейменовано 1021 населений пункт. Колишні назви найчастіше стосувалися Володимира Леніна (108), Петровського (69), Кірова (48), Чапаєва (35), жовтневого перевороту (133), колективізації (44), комсомолу (33). Шукаючи нові назви для населених пунктів, бралися до уваги такі показники як: відродження історичних назв; назви, похідні від місцевої топоніміки; врахування географічних особливостей, історичних подій, тощо. Наприклад, населений пункт Октябрське (Дніпропетровська обл.) був змінений на Максимівку, на честь Максима Єфімчука, який загинув в зоні проведення АТО. Окремою проблемою є перейменування двох областей: Дніпропетровської та Кіровоградської, адже зміна назв областей повинна робитися через голосування у Верховній Раді, оскільки їхні назви прописані у Конституції.

Та далеко не все йшло гладко в процесі декомунізації, який хоч і виглядає цілком закономірним, необхідним та логічним, проте часто наштовхується на чималий спротив. І це  – не лише об’єктивні проблеми, як от відсутність повного списку топонімів чи відомостей щодо того, на чию честь був названий той чи інший населений пункт або вулиця. Часто труднощі мають суб’єктивний характер та спричинені пасивністю, небажанням органів місцевого самоврядування брати на себе відповідальність, спроби змінити трактування назви населеного пункту без зміни самої назви. Наприклад, перейменувати вулицю Жовтневу, названу на честь жовтневого перевороту, на Жовтневу, на честь свята Покрови, яке відзначають 14 жовтня.

Читайте за темою: Сайт, який спростовує радянські міфи про Другу світову війну

Рушієм цих суб’єктивних чинників є страх змін, недостатнє роз’яснення, небажання приймати непопулярні рішення та брати відповідальність за них. А один з ключів до вирішення – у більш активній роз’яснювальній роботі.

Читати далі

Вам також може сподобатися

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.