Global Ukraine

Народна дипломатія в Домініканській Республіці: інтерв’ю з Ларисою Федорченко

66

Проект Global Ukraine News розвиває нову глобальну мережу для більш системної співпраці українських лідерів з усього світу. Йдеться про створення комунікативної платформи, яка допоможе розвинути нові спільні проекти. Рубрика Global Ukrainians розповідає про новостворені пост-майданні рухи та про українських лідерів глобального масштабу, їхні внески та майбутні проекти на підтримку боротьби українського народу за свободу та за європейський вектор розвитку України. Для кращого розуміння ситуації в Домініканській Республіці, ми звернулись до глобальної та проактивної українки – Лариси Федорченко.

Лариса Федорченко, українська активістка в Домініканській Республіці
Лариса Федорченко, українська активістка в Домініканській Республіці

GU: Ларисо, розкажіть, як Ви потрапили до Домінікани?

Я сама родом з Києва. З дитинства не люблю холод і кожного року в мене була мрія поїхати на всю зиму в теплі країни. Навіть живучи в Києві, роботу влаштувала таким чином, щоб заробляти достатньо за теплий сезон і взимку нікуди не ходити. І 9 років тому я гортала сайти подорожей на початку вересня і прийняла рішення поїхати в Домінікану. Ми продали майно, бізнес, зібрали дітей і, нічого не знаючи про країну, не бронюючи готель, майже нічого не маючи з собою, прибули в аеропорт і так в цій країні і залишилися.

Тут в мене є компанія з туроператорською ліцензією, яка займається також весільними церемоніями для туристів. Інший напрямок моєї роботи – це допомога з рекламою дрібного ремонту. Також працюю з невеликим готелем для туристів.

GU: Як виглядає українська громада в Домінікані?

Коли приїхала сюди, то зрозуміла, що ми маємо об’єднатись. На той час нас було лише п’ятеро українців. Зараз чисельність збільшилася, але кожен займається власними справами і до справ громади руки не доходять. Проблема у тому, що ми всі – різні, маємо різні погляди і то є перешкодою для згуртування. Але я все одно схильна до того, щоб ми все ж створили громаду, бо це буде корисним і вигідним для нас усіх. Ось найпростіший приклад: в мене є досвід в паспортних питаннях, у оформленні різноманітних дозволів, в роботі з державними установами Домінікани, я могла б ним поділитися з іншими людьми. Тобто можлива взаємовиручка, взаємодопомога. І тоді формуватиметься відчуття, що ми вже не самі, відчуваємо підтримку і можемо бути корисними для інших.

GU: А чи були якісь зміни після Майдану в нашій громаді?

На жаль, нічого не змінилося. Не було такої згуртованості, єдності. Наприклад, на 9 травня росіяни організовують автопробіг з року в рік. Ми не можемо зібратися на жодне свято. Коли зустрічаємося, то стараємося не чіпати політики, аж настільки різні у всіх погляди. Дуже важко йде процес згуртування. Частина українців, які тут проживають, вважають, що усі ми – вихідці з СРСР і не потрібно ніякого поділу. Інші ж навпаки бачать, що в українців та росіян – абсолютно різний менталітет. Є ще третя категорія, яка взагалі не розуміє, для чого нам об’єднуватись.tmp_12463-PicsArt_09-10-09.55.09-1989803042

Читайте за темою: Народна дипломатія в Єгипті: інтерв’ю з Наталією Валяєвою

Труднощі викликає і співпраця з нашим Почесним консулом. Він – італієць, не розмовляє українською, російською. Коли трапляються якійсь проблеми, він прибуває з перекладачем, та й то вже тоді, коли все майже вирішено. Тобто приходить просто для звітності. Немає синергії, ми б хотіли йому допомогти, просувати Україну, її культуру та бренди, але для цього треба мати якийсь офіційний статус.

Читати далі

Вам також може сподобатися

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.