Global Ukraine

Як заробити сім тисяч гривень у день

39

Джерелоexpres.ua
Автор: Світлана Мартинець

Саме стільки заробляють люди в цьому селі й доводять, що й в Україні можна працювати та заробляти, як у Європі …У це село я вирушила, аби вивідати таємницю, рецепт якої вже 25 років шукають наші політики. А саме: як нам працювати та заробляти так, як у розвинутій Європі?

Село називається — Лосятин. Розташоване в Тернопільській області. Тут селяни продають на експорт зі свого городу малину та полуницю. Вас цікавить, скільки на цьому можна заробляти? Присядьте: від двох до семи тисяч гривень. За день.

Найманим робітникам, які працюють на зборі врожаю, селяни пропонують від 200 до 500 за день. У Лосятині жінки давно забули, що таке прати руками. Пральки-автомати тут має кожна господиня. У хатах гаряча вода, ванна-душ-туалет, сучасне кухонне обладнання. Гарним посудом користуються не лише на свята, а й на кожен день. «Скільки того життя», — кажуть селяни.

Попри побутову європеїзацію, трав’яних газонів біля обійсть нема. Навпаки: задіяний кожен клаптик землі. На них рівними рядами росте полуниця й таким ж рівненькими — малина. Такі ж полуничні ряди і в полях. Родить полуниця в Лосятині гектарами. Найбільша гордість Лосятина — «царські вулиці» на околиці села. Новобудови належать не чиновникам-злодюжкам, а селянам.

Ще в селі є комп’ютеризована школа, сучасний дитячий садочок, добротно залатані дороги та відремонтовані бібліотека й клуб. Останній пустує рідко: тут італійці, поляки та французи навчають українських селян азів прибуткового господарювання. Опісля місцевий хор тішить гостей народною піснею. Та європейський ритм життя в Лосятині панував не завжди.

Коли прийшла на цю посаду, ночами спати не могла: все думала, як же нашим людям допомогти? У бюджеті сільради ні копійки, клуб валиться, дитячий садок також, з доріг — яма велика, — згадує Надія Залевська, голова Лосятинської сільської ради. Разом зі селом Борщівка сільрада нараховує 460 дворів й 1575 душ. Є шість багатодітних родин і три релігійні громади. На цій посаді пані Залевська вже десятий рік. — Село ледве животіло. Хто не поїхав на заробітки, вирощував полуницю, яку вже років з 50 тут носили відрами на базар. Як не спродалися до обіду, по обіді перетворювалася ягода на вино.

Працювали тяжко — віддачі мізер. Найважчим іспитом для совісті голови села став похорон батька сільського депутата — один із чоловіків, що несли труну, оступився в яму на дорозі, і отак усі, разом із тілом покійного, в ту яму й попадали… — Я зрозуміла: так далі жити не можна. Нам треба тільки зачепитися, а далі виготовляти, вирощувати й заробляти зможемо самі, — і голова села стала їздити на семінари, тренінги. Було, що насміхалися люди — «як студентка». Було, що й пальцями показували. Жінка ночами плакала, а вдень — знову шукала.

Читати за темою:  Олексій Золотарьов: «Закордонні українці, долучившись до Global Ukraine Business Hub, отримають не лише можливість купити якісний український товар, але й підтримати свою країну»

Не поодинці, а гуртом

Перша інвестиція прийшла до Лосятина у вигляді холодильних установок для збору молока. Їх село випросило в області. Завдяки цьому в селі створилося п’ять робочих місць, і люди стали хоч щось заробляти.

Я розуміла, що цього мало, — усміхається голова села.

Згадує, як створювали в селі перший кооператив. То нині їх уже три, а тоді село лютувало й мало всі не перебилися.

— Зібрала людей і кажу: поодинці ми не виживемо, нам треба об’єднатися, створити кооператив. Питають: що то дасть? Пояснюю: у нас худоба вже вироджується, молока корови дають мало, жирність низька, на свинях не заробиш. Кажу, що знайшла проект, через який привезу до села елітні корови, елітні породи свиней, нові сорти картоплі, пшениці, жита, вівса, — пані Надія знову сміється.

А сім років тому було не до сміху. Як селяни вчули, що для того, аби отримати міжнародний грант, потрібно не просто створити кооператив, а ще й мати на рахунку певну суму, а отже, треба скидатися, витягувати свої кровні та до однієї купи — крику було багато. Кооператив «Лосятинське молочне джерело» народжувався у муках. Врешті, повага до голови й здоровий глузд перемогли: 42-є селян вступили в новоутворений «колгосп», як самі кричали. У рамках міжнародного проекту «Хейфер Проджект Інтернешнл» до українського села приїхав рефрижератор із породистими свиньми, новими сортами картоплі та елітними сортами зернових. До автівки збіглося все село: одні, як члени кооперативу, інші з цікавості — не звикли, що хтось отак роздає свиней та ще й задарма. І тут почалося найцікавіше.

Читати далі

Вам також може сподобатися

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.