Австрійські вибори: політики, попкультура та агенти впливу Росії

68

admin-ajax.phpАвтор: Олександра Саєнко

В неділю 24 квітня Австрія обирає главу держави – Бундеспрезидента.

Як відомо, Австрія – парламентська республіка, а компетенції Президента є суттєво обмеженими. Та поза тим велике значення мають його політичні заяви, які слугують своєрідним сигналом про вектор розвитку, зокрема, у зовнішній політиці. Недарма недавній візит до РФ нинішнього президента Хайнца Фішера з великою представницькою делегацією викликав занепокоєння у нас, українців.

Серія скульптур «Дерево Життя»

Набір намисто і сережки темносинього кольору

Сукня довга пряма “Геометрія”

Президент в Австрії обирається на 6 років, шляхом прямого голосування. В цьогорічних виборах активно бере участь найбільша кількість кандидатів починаючи з 1951 року – п’ять.

Формально їх навіть шестеро, але кандидатура ексцентричного виконроба Ріхарда Лугнера серйозно ніким не розглядається. Він, мабуть, запам’ятається своїм виборчим репом (Lugner versucht sich in Wahlkampfsong als Rapper) і звинуваченням про підкуп голосів, необхідних для висунення його в кандидати.

Останнє – звинувачення у підкупі – є найсерйознішим.

Та, оскільки, офіційного вироку суду у цій справі ще немає, він формально залишається у виборчому бюлетені.

Серед кандидатів найпопулярнішим є Александер Ван дер Беллен (формально позапартійний кандидат, однак його, як всім відомо, підтримують «зелені»), далі йде молодий політик Норберт Хофер від право-популістської Партії свободи (йому 45 років, що є в Австрії нетиповим віком для кандидатів на посаду глави держави), на третьому місці – позапартійна Ірмгард Гріс.

Держава і ЗМІ роблять все можливе, щоб активізувати громадян. Заклики віддати свій голос за очільника Австрії знаходимо у всіх медіа: від безплатної преси, що розповсюджується по поштових скриньках, до серйозних аналітичних видань.

Навіть ті, хто хоче розібратись в формальностях процесу і відмінностях виборчих програм кандидатів, мають практично необмежені можливості для того, щоби зробити вибір. Тут і  теледебати з наступним докладним аналізом в друкованих і електронних виданнях, і спеціальні окремі ресурси, присвячені темі президентських виборів.

Щоб достукатись до «звичайних людей», не схильних до глибокої аналітики, ЗМІ розповідають про біографії кандидатів і друкують їхні дитячі фото, проводять опитування зірок попкультури про їхні виборчі вподобання.

Кожен з кандидатів агітує за себе, я не бачила «війни компроматів», яка є такою звичною в українській політичній боротьбі.

Ну і, звичайно, не можна не відмітити професійну роботу «північно-східних братів» України, які працюють в Австрії довго та успішно.

Однією з «братерських» організацій є ОРФГ (ORFG)Товариство австрійсько-російської дружби.

Дуже ефективно лобіює інтереси кремлівського режиму. Напередодні виборів вони зробили опитування серед кандидатів стосовно їхнього бачення майбутніх австрійсько-російських відносин, а потім розіслали за своєю базою контактів «до відома» (такий собі ненав’язливий сигнал для Putin-Versteher – без прямої агітації).

Наведу супровідний текст російською мовою:

«В связи с президентскими выборами в Австрии 24 апреля 2016 г. Австрийско-Российское Общество Дружбы (ОРФГ) попросило всех кандидатов на президентскую должность изложить для членов Общества свою позицию по отношению к России на основе следующих 5 вопросов, сформулированных ОРФГ…

Файл в приложении содержит ответы кандидатов в алфавитном порядке (на немецком языке)».

Відповіді кандидатів цікаві і для нас.

Зокрема, мою увагу привернули наступні тези з відповідей.

Адреас Коль (Народна партія, консерватори, правляча партія, яка на останніх виборах терпить поразки і втрачає позиції):

– Країни Східної Європи не повинні обирати між впливом ЄС і Росії.

– Важливою є взаємодія ЄС з Росією у подоланні сирійського конфлікту.

– Викликають стурбованість обмеження свободи преси в Росії.

Рудольф Хунсторфер (Соціал-демократична партія) натякає на експансію з боку США (показово для австрійців) і пропонує зняти санкції з РФ.

І, нарешті, згадані раніше учасники гонки.

Свободівець Хофер – взагалі проти «холодної війни», яку начебто хтось намагається вести проти РФ, за термінове зняття санкцій, за співпрацю в енергетичній сфері і за розв’язання українсько-російської кризи на основі «права народів на самовизначення» (ми розуміємо, що це означає).

Ван дер Беллен (якого, нагадаю, підтримують «зелені») наполягає на подоланні розбіжностей, на культурних обмінах, на «вирівнюванні інтересів».

Позапартійна Ірмгард Гріс також виступає за діалог, проте передумовою його вона бачить не зняття санкцій, а розв’язання конфлікту з захопленням Криму.

Вам також може сподобатися

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.