Чи потрібно обирати між декомунізацією та дотриманням прав людини?

91
Минулого тижня українську громадськість сколихнула резонансна заява організації Amnesty International від 17 грудня про те, що заборона Комуністичної партії в Україні є кричущим порушенням свободи самовираження, об’єднання та повинна бути негайно скасована. “Заборона Комуністичної партії України запровадила небезпечний прецедент. Цей крок відкидає Україну назад на її шляху до реформування та поваги до прав людини ” – заявив Джон Далхусен, директор Amnesty International в Європі та Центральній Азії.
Свою заяву Джон Далхусен змотивував «драконівськими методами придушення інакомислення» (розміщення комуністичної чи нацистської символіки може стати причиною кримінального переслідування, а покарання може сягати 10 років ув’язнення) та тим що “переслідування Комуністичної партії суперечить (…) ідеалам Євромайдану“, а саме вираженню своєї думки без страху бути переслідуваним.

Ще більше ситуацію загострив факт ухвалення Венеціанською комісією рішення про невідповідність українського закону про декомунізацію стандартам Ради Європи. Крім того, Рада Європи надала Києву низку рекомендацій, які дозволять привести закон у відповідність до стандартів РЄ, водночас зберігши його основне завдання щодо заборони комуністичної та націонал-соціалістичної пропаганди. Застереження стосувалися неправомірного та перебільшеного покарання, заборони політичних партій, можливості кримінального переслідування журналістів та фактичного запровадження цензури після доведення причетності ЗМІ до пропаганди.

Набір намисто і сережки темносинього кольору

Брелок “Тризуб”

Художня лялька

Не лише громадськість, але і українські дипломати, зокрема Дмитро Кулеба (Посол з особливих доручень МЗС України), приєдналися до критики заяви Amnesty International, зазначаючи про ігри в лібералізм та патетичні заяви стосовно українських комуністів: «Ви елегантно катаєте ці дурнуваті заяви, коли мільйони людей загинули, щоб комунізм у виконанні радянських катів зник з цього світу, і ви мали право їх катати (ред.: ці заяви), записуючись в принципові ліберали», – написав на своїй сторінці в Facebook український дипломат. Дмитро Кулеба наголошує на необхідності раціонального розгляду історичної ретроспективи перед висловлюванням двозначних заяв.

В цій заплутаній ситуації та звинуваченнях в зраді Європи, спробувала розібратися юрист-міжнародник та представниця Української асоціації міжнародного права Ілона Хмельова.

dafhajvcfjdskvd

Ілона Хмельова – громадський активіст, експерт з питань міжнародного права, автор численних наукових робіт та публікацій.

Навчається в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Нагороди: І місце у 2014 р. у конкурсі есе ELSA (European Law Students’ Association) Ukraine на тему: “Відповідальність держав за порушення норм міжнародного права”; ІІІ місце у конкурсі есе Інституту аналітики та адвокації «Я – міністр охорони здоров’я».

У грудні 2014 – травні 2015 рр. Ілона Хмельова була інтерном Комітету у закордонних справах Верховної Ради України. У липні – вересні 2015 року – провідний юрисконсульт юридичного департаменту НАК «Нафтогаз України». З грудня 2015 року – помічник-консультант народного депутата України.

Ілона Хмельова зазначила що не поділяє обурення щодо коментарів Венеціанської комісії, оскільки перед висловленням скептицизму варто детально ознайомитися зі звітом та не подавати усе в темному світлі.

«Уже всі ЗМІ написали про те, що закон визнаний недемократичним і має бути переглянутим, хоча цю новину можна було б подати зовсім по-іншому: було визнано, що закон має законну мету, що сама декомунізація не суперечить засадам демократії і верховенству права, проте необхідні деякі зміни до закону. Просто хтось, як завжди, хоче бачити склянку напівпорожньою». Крім того, основною метою документу було концентрування на недоліках задля їх виправлення та покращення закону.

Варто зазначити про позитивні моменти заяви, зокрема:

  • визнання права України на заборону або навіть запровадження кримінальної відповідальності за використання певних символів та пропаганди тоталітарних режимів;
  • наголошення на демократичності цілей закону, зокрема підвищення рівня інформованості громадськості про такі злочини, та вжиті заходи, спрямовані на запобігання поверненню таких режимів;
  • апелювання до історичного досвіду, зокрема визнання того факту, що комуністичний режим був нав’язаний Україні ззовні.

Фокус на позитивних аспектах висновку має критичну важливість особливо в світлі коментарів про зраду Європи: «Загалом, важливо шукати позитив у цьому та подібних документах. І використовувати їх на користь для української демократії. Адже Україна – незалежна та суверенна держава, і лише ми самі вирішуємо, яким буде наше майбутнє і які поради наших міжнародних партнерів враховувати. Декомунізація є волею Українського Народу, тому навряд щось може їй завадити

Проте Ілона зазначає, що виглядає дещо двозначною теза висновку про «багаторакурсний підхід до історії України, що дозволяє спільне бачення свого минулого для того, щоб сприяти соціальній згуртованості, миру і демократії». Але і в цьому випадку важливим є системне тлумачення даної тези: адже ніхто в Європі не вимагає дозволяти можливість різного ставлення до геноциду або політичних репресій. Виходячи з контексту історичного розвитку Європи та жахіть ХХ ст. злочини комуністичної ідеології повинні бути засудженими.

Сьогодні Європа і не заперечує важливість апелювання до історії і визнає за Україною право на «очищення» шляхом декомунізації. Проте у цьому процесі Україні важливо зберегти баланс між власним історичним болем та його перенесенням на сучасні події. Україна як європейська держава сьогодні має прислухатись до конструктивних порад, які не зачіпають фундаментальні потреби України, а лише вказують більш демократичний спосіб їх забезпечення. Ілона вважає, що «Декомунізація – це не просто процес, необхідність якого не викликає сумніву. Це процес, який потрібно провести дуже грамотно і в правових рамках, щоб ніхто і ніколи не поставив його під сумнів. Саме це наш обов’язок перед численними жертвами тоталітарних режимів».

Також важливо підкреслити, що європейський шлях України передбачає не тільки права, але й обов’язки, зокрема щодо дотримання базових прав і свобод в межах ліберально-демократичної побудови держави та суспільства. Так, «інколи дотримання прав людини справді дещо ускладнює досягнення національних інтересів; але це якщо не розуміти, що права людини і є найпершим національним інтересом. Інший шлях – це шлях Росії, а не України », зазначає Ілона.

 

Вам також може сподобатися

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.